Ці рекомендації виникли в результаті серії розмов між досвідченими журналістами та режисерами, які постійно працювали над історіями, які стосувалися сексуального насильства та катувань у країнах, які постраждали від конфліктів.

Кожен, хто працює над такими темами, має найкращі наміри. Але на певному етапі всі ми запитували себе, чи існує ризик ще більше нашкодити людям, чиї історії ми намагаємося розповісти.

Представники ЗМІ часто першими спілкуються з жертвами сексуального насильства в ситуаціях конфліктів, але мало хто з журналістів проходить спеціальні тренінги і володіє необхідними навиками для цього.

Саме тому існує потреба в такому проєкті. Рекомендації зведені до восьми ключових навиків, які на нашу думку, потрібні будь-якому журналістові або режисерові, що працює над висвітленням теми сексуального насильства. Ці вісім розділів доступні як у розлогому форматі, зручному для поглибленого вивчення, так і в короткій версії, що дозволяє швидко переглянути їх та поділитися з колегами. Вони розроблені для практичного застосування на місцях.

Хоча ці рекомендації були виписані співробітниками медіа для представників своєї ж професії, для їх створення ми залучали широке коло експертів. Під час створення посібника ми консультувалися з людьми, які пережили сексуальне насильство (деякі з них є громадськими діячами, та всі без винятку — експертами), фахівцями з роботи з травмою, соціальними працівниками та юристами, а також з фотографами, кінематографістами, репортерами та редакторами.

Рекомендації стосуються складних питань. Звісно, вони не охоплюють усіх ситуацій, з якими може зіткнутися співробітник медіа, і безперечно, не всі погодяться з усіма нашими порадами.

Проте ми намагалися знайти баланс між двома істинами. Істина перша: якщо акти насильства не будуть задокументовані, немає жодних шансів, що вони припиняться. Істина друга: коли йдеться про сексуальне насильство, лише самі постраждалі мають право ділитися своїми історіями. Ці історії не належать нам.