Ми часто не усвідомлюємо, наскільки наша робота може впливати на життя постраждалих і їх відновлення.

Сексуальне насильство асоціюється з високим рівнем психологічного та фізичного травмування. Після сексуальної травми жертви зазвичай відчувають відчуження від самих себе (від особистості, яка була до акту насильства) і від решти людей. Унаслідок того, що сексуальне насильство може призвести до розриву зв’язків з оточенням, постраждалі можуть опинитися в ізоляції та втратити можливість отримувати підтримку.

Відновлення має виглядати як зворотний процес: налагодження зв’язків з оточенням, повернення віри в те, що люди знову можуть дбати про них та поважати їх, як і раніше.

До наших обов’язків як працівників медіа не входить зцілення людей, і було б нерозумно та надто самовпевнено припускати, що наша робота безпосередньо надасть сили постраждалим. Але все ж ми повинні дбати про те, щоб не посилювати в потерпілих це відчуття внутрішнього роз’єднання. Джина Мур, американська журналістка, яка працює в Східній Африці, говорить про це:

“Ми повинні переконатися, що в історії, яку ми опублікуємо через кілька днів, через кілька місяців, через рік після того, що сталося, немає нічого, що могло б здивувати, зневажити, присоромити чи наразити на небезпеку… Ми перевіряємо деталі травматичної історії разом з постраждалими, щоб переконатися, що вони розуміють, що про них невдовзі дізнається світ.” [a]

Ключову роль в цьому грають і ті смисли, які ми посилаємо аудиторії. Обговорення сексуальної травми скрізь супроводжується міфами, стигмою та шкідливими стереотипами. Ми можемо або підтвердити, або розвінчати їх. Журналісти та документалісти не є нейтральними спостерігачами.

Ось чому так важливо мати повне уявлення про політичний, економічний та культурний контекст конфлікту.

Небезпека концентрації лише на одному аспекті теми

Сексуальне насильство проявляється в різних формах, але найбільше в злочині вражає його абсолютна жорстокість. Як документаліст або журналіст, який працює над цією темою, ви можете відчувати сильне і цілком зрозуміле бажання шокувати аудиторію найжахливішими подробицями, про які дізналися, сподіваючись, що це приверне належну увагу аудиторії до проблеми.

Але небезпека в тому, що це може призвести до протилежного результату. Надто велика увага до жахів та деталей сексуального насильства може змусити аудиторію стати байдужою. Це може знизити рівень співчуття до людей, які постраждали від сексуального насильства. Якщо ви не надасте достатньо змістовної інформації, аудиторія не зрозуміє природи цих злочинів і того, що за ними стоїть.

Стефані Каріукі, яка працює над подкастом для Vice, де обговорювали сексуальне насильство в Єгипті та непросту роль уряду в його збереженні, подібні рішення приймала зважено:

“Було багато дискусій стосовно того, наскільки детально треба висвітлювати ці історії. Для чого ми описуємо всі подробиці і чи дійсно вони необхідні? У випадку з однією жінкою судмедексперти змусили її оголеною приймати різні пози, повторюючи сцени насильства, і постійно оглядали її вагіну. Кінцевий аудіозапис, який ми використали, відверто шокував. Але причина, з якої ми вдалися до цих подробиць, полягає в тому, що огляд, через який довелося пройти потерпілій, символізує те, що держава робила з жінками протягом десятиліть.” [b]

Справді, щоб висвітлити тему насильства ефективно, треба зуміти збалансувати низку аспектів, що суперечать один одному. Наприклад:

• Наскільки це стосується завданої шкоди, безпорадності та втрати контролю, які спричиняє сексуальне насильство в житті людини? Наскільки це пов’язано зі стійкістю та відновленням? Що було потрібно, аби вижити, і що потрібно зараз?

Хоч якою похмурою і безпорадною була ситуація, у житті постраждалих все ж є й позитивні моменти. Неправильно і навіть шкідливо висвітлювати лише жахи і безнадію стосовно постраждалих.

• Наскільки точно персональна історія конкретної людини описує ситуацію та наскільки ширший політичний та соціальний контекст?

Якщо ви не приділите достатньої уваги висвітленню широкого контексту, матеріал, при всій вагомості фактів та тривожності, ризикує стати просто розповіддю про людину без реальної мети та посилу до аудиторії: що насправді відбувається і які варіанти вирішення проблеми. Сексуальне насильство не трапляється у вакуумі: тема “зґвалтування на війні” не може бути зрозумілою без роз’яснення, які сили керують конфліктом.

Однак і недостатня увага до окремих людей та їхніх особистих обставин може сприйматися як неповага, ніби то історія людини долучена до публікації чи сюжету лише для ілюстрації статистичних даних.

Як домовитися?

Кожен конкретний випадок вимагає виважених рішень у подачі матеріалу. Роботу може ускладнити те, що насильство ніби гіпнотизує, усе решта на його фоні здається неважливим. Загрозлива, травматична інформація часто спричиняє бінарне мислення: дуже легко застрягнути в деталях або у вузькому погляді на історію.

Ось короткий список питань, які варто враховувати при написанні журналістського тексту:

• Чи не зайшла історія надто далеко в описі жорстоких подробиць фізичного чи інтимного характеру?
• Чи є в матеріалі згадки про тіло людини, зовнішність, одяг та інше, що може сексуалізувати опис (і навіть ненавмисно виправдати мотиви насильства)?
• Чи ви не припускаєте в тексті майбутнього краху людини чи групи людей? Хоч як похмуро виглядає ситуація, неточно і упереджено прогнозувати, що порятунок неможливий. (Якщо вам важко побачити ще щось, окрім трагедії, спробуйте розгледіти в людях, які пережили насильство, особистості. Звідки вони черпають мужність та підтримку?)
• Можливо, ви відхиляєтеся в інший бік і створюєте настрій безпідставного оптимізму, штучно описуючи райдужну картинку насправді безвихідної ситуації? Крім очевидної проблеми з точністю, журналістика, яка перебільшує можливості, може відштовхувати тих, хто живе в цих обставинах і не впізнає в описі реальної ситуації.
• Якщо в матеріалі наведені версії двох сторін – і постраждалих, і злочинців – чи можливе трактування, ніби версія зловмисників основна або перебільшує їхню силу? (У такому випадку дотриматися балансу в одному матеріалі може бути складно. Рішенням може бути поділ цих версій на окремі матеріали).
• Чи не зосередилися ви лише на зґвалтуванні, окремо від інших травм, яких люди зазнали під час конфлікту? Потерпілі могли бачити, як вбивають їхніх родичів, втратити свої домівки та засоби для існування. Вони можуть бути біженцями, які з усіх сил намагаються побудувати нове життя. Усі ці речі мають значення для людей. Постраждалі можуть не зрозуміти, чому журналісти приділяють увагу лише одному аспектові їхньої трагедії.